Більш везучими вважалися ті, кому вдавалося потрапити у легальні будинки розпусти, які ділилися за розрядами - від дорогих і фешенебельних, де могли задовольнити найрізноманітніші забаганки і фантазії відвідувачів, до мерзенних брудних притонів, відвідуваних в основному представниками кримінального світу.

Основним джерелом поповнення мешканок будинків розпусти були усе-таки нижчі стани - їх контингент, як правило, становили селянки і міщанки, - неосвічені, які нічого не уміли і не знали, крім своєї основної професії, жінки. Повії були релігійними лише у побутовому сенсі слова - вони намагалися не приймати гостей на Великдень, інколи запитували, чи є у чоловіка хрест. Зрідка траплялися і представниці дворянства або просто інтелігентні, освічені жінки, але це були винятки. Саме тому ціни на володіння «інтелігентною повією» були більшими.

Публічний будинок був закладом серйозним. Він не повинен був мати ніяких вивісок, відстань від нього до церков, шкіл і училищ мала бути "досить великою". Всередині будинку розпусти дозволялося мати піаніно і грати на ньому. Всі інші ігри були заборонені, особливо насторожено згадувалися тут шахи. Також було заборонено прикрашати будинок портретами царствених осіб.

Переглядаючи в інтернеті сторінки з історичними матеріалами, можна знайти досить цікаву інформацію, яка начебто стосується Єлисаветградського кавалерійського училища. Це фотокопії сторінок газети «Русский Врачъ" за 1903 рік. Так, у №46 на під рубрикою «Отчеты изь врачебных и других ученых обществь» надрукований звіт з засідання Русского сифилидологического и дерматологического Общества від 27 вересня 1903 року. Дехто вважає, що у наступному витягу із стенограми засідання йде мова про наше місто.

«Проф. А.Г.Полетебнов для наглядного представления о том, до чего может доходить заботливость об упорядочении внебрачных половых сношений в период половой зрелости под знаменем сохранения здоровья, предложил прочесть доставленный ему документ, как нельзя лучше обрисовывающий общественное воззрение на этот счет. Секретарь Л.П. Шафир прочёл следующий «Приказ по NN Училищу 18 февраля 1890 г., №…

Дабы обезопасить юнкеров от заразы сифилисом при половых отправлениях, устанавливается следующее:

1. Для посещения юнкерами мною избран дом терпимости №№.

2. Дни посещения назначаются: понедельник, вторник и четверг.

3. Для посещений этих устанавливается очередь взводная, т.е. напр., во вторник очередь 1-го взвода 1-го эскадрона, в четверг 1-го взвода 2-го эскадр., в понедельник 2-ой взвод 1-го эскадр., во вторник 2-ой взвод 2-го эскадр. и т.д. Но в случае, если желающих во взводе слишком много, то взводный унтер-офицер обязан установить между ними очередь. Если же желающих от данного взвода окажется меньше возможного для посещения, то вызываются очередные из следующего взвода своего эскадрона, а если и там не хватит, то из следующего взвода и т.д.; так, напр., если очередь идти 3-му взводу, то при недохватке он вызывает очередных 4-го взвода, а затем 1-го взвода и т.д. Очередь между взводами наблюдают вахмистра.

4. В дни, указанные для посещения, от 3 до 5 час. по полудни, врач Училища предварительно осматривает женщин этого дома, где затем оставляет фельдшера, который обязан наблюдать: а) чтобы после осмотра врача до 7 час. вечера никто посторонний не употреблял этих женщин; б) чтобы юнкера не употребляли не осмотренных женщин или признанных нездоровыми; в) осматривать члены юнкеров до сношения с женщинами и отнюдь не допускать к этому больных юнкеров.

5. Вместе с врачом отправляется взводный унтер-офицер очередного взвода. По окончании осмотра он возвращается в Училище и докладывает дежурному офицеру, сколько юнкеров могут сегодня посетить дом №№...

Як бачимо, назву училища та прізвище його начальника в «Русском враче» делікатно не вказали. Та оскільки у наказі згадуються ескадрони, то училише має бути кавалерійським. У 1890-му в Російській імперії було три кавалерійських училища – у Твері, Петербурзі та Єлисаветграді. У перших двох було по одному ескадрону, і лише у Єлисаветградському два. В інших училищах, у тому числі і козачих, ескадронів не було. Начальником Єлисаветградського кавалерійського училища з квітня 1886-го по січень 1891-го був полковник, а у подальшому генерал-майор, Володимир Вікторович Сахаров. Тож є припущення, що саме він підписав цей наказ.

Звісно, у декого можуть виникнути сумніви щодо достовірності цього наказу. Разом з тим дехто стверджує, що такий наказ міг бути. Адже солідна газета «Русский врач» підлягала цензурі, і не могла опублікувати не перевірений матеріал, тим паче, що його надав сам професор Полетебнов – один із основоположників російської дерматології.

А от де насправді були у Єлисаветграді будинки розпусти, вказують документи, які зберігаються у фондах Державного архіву Кіровоградської області, зокрема у справі «Об учреждении врачебно-полицейского комитета г.Елисаветграда для надзора за городской полицией», що датована 1912 роком. У цій справі є інструкція щодо діяльності Комітету, яка затверджена Херсонським губернатором. Це, зокрема, нагляд за повіями, виявлення притонів, видача дозволів на відкриття будинків розпусти, організація безплатних лікувальних оглядів повій та амбулаторне лікування хворих на венеричні захворювання тощо.

У цій же Інструкції вказано, що не допускаються до «промислу развратом» жінки, які молодші 18 років, а до 21 року не можна було жінкам «працювати» у будинках розпусти. Власники цих закладів зобов'язані були дотримуватися особливих санітарних правил, затверджених губернатором.

На відміну від ряду інших міст Російської імперії, в Єлисаветграді у будинках розпусти заборонялося торгувати спиртними напоями та влаштовувати усякі розваги. Заборонялося і перебування у будинках розпусти дітей та родичів повій.

Існували правила для власників номерів побачень у місті Єлисаветграді, які також затверджував губернатор. Першим їх пунктом було те, номери побачень не можна відкривати на головних вулицях. Номери побачень повинні були розміщуватися на першому-другому поверхах і мати парадний вхід з вулиці. Вивіска «номерів» виготовлялася на білому фоні золотими літерами і висіла над парадним входом, біля якого - ліхтар з написом на склі «номера». У кожній кімнаті - залізне ліжко, шафа, стільці, умивальник, дзвінок і лампа, чи свічка, біля умивальника дезинфікуючий засіб та два рушники, на вікнах ставні чи світлонепроникні штори. Пари із номерів повинні виходити одночасно. У кожному номері на стіні - екземпляр цих Правил. До будинків розпусти суворо заборонялося впускати учнів начальних закладів. Номера були відкриті з другої години дня до 10 години наступного ранку.

З прохання домовласників вулиць Береславської (нині Єгорова) та Михайлівської до міської думи, яке датоване 19 квітня 1912 року, дізнаємося, що на розі вулиць Береславської та Архангельської на той час знаходилися будинки розпусти, які отримали дозвіл на свою роботу ще тоді, коли ця частина міста «представляла из себя пустынную окраину». На початку ХХ століття вулиця була забудована. Домовласники скаржилися, що сусідство з будинками розпусти відлякує квартиронаймачів, які або ж не хочуть орендувати тут житло, або ж, поживши деякий час, відмовлялися від оренди.

«Это объясняется тем, что впродолжение целой ночи из указанных домов раздаются пение и пьяные крики, происходят скандалы, извозчики безпрерывно подвозят пьяных посетителей, которые иногда, по ошибке, попадают в частные квартиры, где заводят буйство, доводя дело до вмешательства полиции. Все описанное очень часто происходит и днем».

Мешканці вулиць Береславської та Михайлівської, які проживали неподалік цього «перехрестя кохання» просили перенести будинки розпусти з Береславської «куда либо на незаселеную окраину города, как это сделано во всех других городах». Під цим проханням стояли зо два десятки підписів. Нижче підписів віза міського голови Г.Волохіна, який направив дане прохання на розгляд відповідної комісії. Яким було рішення – невідомо.