Зате велосипед можна було взяти напрокат. Єлисаветградський гімназист Михайло Мерчанський згадував: «В 1915 году папа купил мне велосипед в Елисаветграде фирмы Энфильд и К. До этого времени в 1913 и 1914 годах я научился кататься на велосипеде, который брал напрокат в частной ремонтной мастерской, учился кататься за городом на площади перед казенным садом».
У нашому місті було кілька циклодромів – спеціально обладнаних велотреків з дерев'яними трибунами навколо них. Перший з них відкрився у Ковалівському парку ще у 1897 році. Потім відкрився циклодром у Міському саду та на Макєєвському бульварі (на сучасній площі Богдана Хмельницького). Вхід на усі був платним, там можна було навчитися їздити на велосипеді чи отримати послуги з ремонту. Був у Єлисаветграді і спортивний гурток С.Н. Кринського, де можна було навчитися їздити на велосипеді, а також засвоїти модний вид спорту «скетинг-ринк» - катання на колісних ковзанах!
А ще циклодроми були величезними театрами. В середині XIX століття велосипеди були настільки мало розповсюджені і виглядали так незвично, що їзду на них включали у навіть у циркові програми. Та й через п'ятдесят років бажаючих подивитися на велосипедистів було чимало: на циклодромі Аксенфельда (на Макєєвському бульварі) регулярно проводилися велосипедні гонки. А на відкриття циклодрому у Міському саду запросили велосипедиста і мотоцикліста, майбутнього авіатора Сергія Уточкіна!
Наш земляк Дон Амінадо писав про нього: «Красотой наружности Уточкин не отличался. Курносый, рыжий, приземистый, весь в веснушках, глаза зелёные, но не злые. А улыбка, обнажавшая белые-белые зубы, и совсем очаровательная. По образованию был он неуч, по призванию спортсмен, по профессии велосипедный гонщик. С детских лет брал призы везде, где их выдавали. Призы, значки, медали, ленты, дипломы, аттестаты, что угодно. За спасение утопающих, за тушение пожаров, за игру в крикет, за верховую езду, за первую автомобильную гонку, но самое главное, за первое дело своей жизни — за велосипед. Уточкин ездил, лёжа на руле, стоя на седле, без ног, без рук, свернувшись в клубок, собравшись в комок, казалось управляя стальным конём своим одною магнетической силой своих зелёных глаз».
Справжньою подією в культурно-спортивному житті міста став і велопробіг Єлисаветград-Кременчук, організований єлисаветрадським товариством велосипедистів у квітні 1913 року. Уявіть собі масштаби: 300 км в обидві сторони! Здається, сучасні велосипедисти на такі відстані не замахуються. А тоді – звичайна справа. Спортсмени їхали на велосипедах навіть з Києва до Москви, демонструючи можливості нового виду транспорту і власну витривалість.