Коли німці відступали, то руйнували переважно промислові підприємства. Знову постраждала „Червона зірка", було підірвано ґудзикову фабрику, що стояла на місці центрального сквера, завод „Профінтерн" (потім завод імені Таратути), паровий млин, який був по вулиці Володарського. Щоб нашим військам ніде було розміститися, німці спалили дві казарми кавалерійського училища і Миколаївський палац, у якому під час проведення військових маневрів на півдні Росії жили імператор зі свитою та головнокомандувач. Фашисти замінували всю вулицю Дворцову – архітектурний шедевр міста, однак сторож кінотеатру Дзержинського дядя Митя пошкодив електричний провід, який проходив по даху будівлі, і вибуху не сталося. А повідомила про ворожі наміри мати Вадима Смотренка. Вона добре знала німецьку мову, тому підпільники спеціально влаштували її на роботу у цей кінотеатр. Німці там дивилися свою хроніку. У планах ворога було й знищення великого мосту через Інгул, проте підпільниці провели наших наступаючих солдат по тунелях, якими дощова вода стікала в річку, й вони постріляли німецьких солдат, не дозволивши їм замінувати міст.
"Навіть коли Кіровоград визволили, в районі Лелеківки залишилась оточеною німецька артилерійська частина, - каже краєзнавець. - Вона методично обстрілювала місто, в основному ті квартали, де знаходились хлібзавод, пивзавод та млин (орієнтирами були високі труби підприємств). Тому від снарядів сильно постраждали будинки по вулиці Шевченка та Карабінерній. Мене теж ледве не накрило снарядом, коли з чайником біг до Інгулу по воду (водогін не працював). А німецькі літаки бомбардували місто ще 10 днів після визволення, бо в ньому розташувалися наші війська. Звісно, страждали житлові будинки, особливо на вулицях Пушкіна, Клинцівській, Садовій.