Що їли?
Історик Тихон Осадчий в кінці ХІХ століття писав в книзі «Щербановська волость Єлисаветградського повіту»: «Селянин не вміє розподіляти їжу в робочу пору. Коли потрібно підкріплювати себе поживної їжею, він не звертає на неї особливої уваги, їсть, що попадається, тому що дружина разом з ним зайнята роботою на полі, і піклуватися про їжу, варити її нікому.
Великдень має величезне значення для селянина. Який би він не був бідний, намагається роздобути порося і білої муки на паску і калачі, які дуже розповсюджені у цій місцевості. А крашанки обов'язково бувають у кожній хаті.
Під час великого посту по суботах кожен селянин, за заведеним з давніх пір звичаєм, носить у церкву для духовенства три калача в винагороду за поминання померлих; в страсну п'ятницю, суботу і на Великдень до церкви також носять крашанки. При освяченні паски стягується з кожного господаря по калачу і по 5 копійок».
Протягом останнього тижня великого посту селяни робили і запікали ковбаси, готували сирні паски – десерти зі спресованого сиру та коров'ячого масла, які потім викладали з форми на блюдо, як пасочки з піску. Паски ж пекли тільки у Чистий четвер. По-перше, вважалося, що перед тим, як місити тісто для паски, господиня має вимитися та вдягти чистий одяг, а робити це часто у холодну пору року селяни просто не могли. По-друге, більше просто нема коли: в страсну п'ятницю, за повір'ям, не можна було ані готувати, ані прибирати, ані щось саджати – це день скорботи. У Велику суботу заборони вже не такі категоричні, у цей день, наприклад, робили крашанки.
А от писанки починали робити з початку посту, тобто за сорок днів до Великодня. Оскільки їх, виявляється, не їдять - це сувеніри, подарунки для родичів чи друзів. Якщо крашанка це просто варене яйце, покрашене в один колір (іноді господині під час варіння в цибулинні примотували до яєць листики петрушки і т.п., щоб утворилися малюнки), то писанка – живе, свіже яйце, яке послідовно фарбують в різні кольори, від світлого до темного, наносячи на кожен колір малюнок воском. А потім тримають писанку над свічкою та акуратно витирають віск. Робота кропітка, процес довгий. Звичайно, ставитися до таких сувенірів треба вкрай обережно, не дай Бог, розіб'єш. Якщо на писанці немає мікротріщин, і вона виготовлена з дотриманням технології, то вона може зберігатися дуже довго. У Львівському музеї писанок, наприклад, є писанки, яким більше ста років. І нічого – не тхнуть…
Крім паски, крашанок, ковбас і сала наші предки клали у великодній кошик сіль, хрін і навіть ніж, яким будуть різати першу паску.
