Вулиця Велика Перспективна: від великого мосту до поштамту

Вулиця Велика Перспективна:
від великого мосту до поштамту

Медіапортал DOZOR уже розповідав про частину цієї вулиці від Фортечної площі до Великого мосту. Зараз пропонуємо продовжити знайомство з наступними кварталами Великої Перспективної.

«Супермаркет Заславського»

Будинок Заславського

Одним із найвідоміших та овіяних легендами будинків нашого міста, безсумнівно, був будинок, який належав єлисаветградському купцю Нахману Заславському і знаходився на березі Інгулу, біля центрального базару. На цьому місці сьогодні пам'ятник ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС.

Будівля мала три поверхи. Унизу - магазини і торгові склади. Говорили, що там можна було купити усе, чого душа забажає, - ікру, птицю, мандарини, французькі вина і коньяки, – і це навіть у дефіцитні радянські часи. До «Заславського» ходили не тільки за покупками, але і людей побачити, себе показати, дізнатися останні міські новини.

На першому поверсі були також майстерні ремісників. Другий поверх віддали під готельні номери. Третій займали житлові кімнати господарів, а за радянської влади – контори різних держустанов.

До 1919 року на фасаді будинку була вивіска: «Торговий дім Н.І.Заславський і X.Р.Гіршберг».

Реклама торгового дому Заславського-Гіршберга у щорічному додатку до газети «Голос Юга» «Весь Єлисаветград» за 1913 рік

У газеті «Голос Юга» за 15 березня 1908 року знаходимо оголошення: «Н.Заславский и Х.Гиршберг», Елисаветград, Большая Перспективная у Большого моста (обойный отдел). Получен громадный выбор обоев. Цены и скидки фабричные».

Побудований майже на старому руслі Інгулу, на плавуні, будинок стояв на палях з модрини, як це робили у Венеції. Будівля мала прекрасну гідроізоляцію: від фундаменту стіни відділялися свинцевою прокладкою у 2-3 міліметри, а від даху - карнизом з білого каменя. Архітектор, а він поки що не встановлений, прикрасив пілястри будівлі ліпними рострами доричного ордера, а здвоєні вікна - зображеннями голови лева (цих тварин вважали охоронцями сімейного благополуччя).

У 1900 році Айзик Заславський просив дозволу у міської управи на цементування кам'яної зовнішньої стіни будинку, яка виходила до Інгулу, а також на проведення стічних труб з підвалу будинку у ріку для відведення води з льодовиків та на випадок паводку.

Будинок був П-образної форми, «ніжки» літери виходили до Інгулу. Після Другої світової війни на другому та третьому поверхах влаштували малогабаритні та комунальні квартири на кілька сімей. А на першому поверсі, починаючи від Інгулу, йшли спершу кооперативний продуктовий, потім рибний магазин «Океан», далі овочевий та меблевий магазини.

Стіни будинку Заславського були настільки міцними, що його довелося підривати фахівцям гранкар'єру, коли у 1976 році розпочали споруджувати Універсальне торгове об'єднання "Кіровоград". Хто віддав наказ знести будинок, адже він особливо і не заважав будівництву УТО, залишається загадкою.

Будинок Заславського (зліва на знімку) перед його знесенням

За кілька хвилин до вибуху. Упізнаєте, хто радіє тому, що він причетний до знищення будинку?

Момент вибуху. Знімок з вулиці Яна Томпа (Велика Пермська), справа на знімку - спортшкола

Від будинку Заславського по цій же стороні вулиці розпочинався ряд одноповерхових лавок, який тягнувся до двоповерхового будинку, у якому у радянські часи був магазин «Турист» (цей будинок зберігся до наших днів).

Вид на лівий берег міста з даху обласного
суду

А далі, на розі з вулицею Преображенською, був один з будинків міського голови Олександра Пашутіна. У 60-ті роки минулого століття на його місці звели п'ятиповерховий житловий будинок. Лавки знесли, коли почали будувати УТО.

По інший бік вулиці від будинку Заславського, від річки були два одноповерхових будинки та три двоповерхових. З них зберігся лише двоповерховий будинок біля пасажу Шполянського (художнього музею).

На планах міста, складених землеміром П.Рябковим, між пасажем та річкою позначені два готелі - «Московські номери» та «Європейський».

Пасаж Шполянського

Схема усіх будівель пасажу Шполянського, складена у 1955 році

У другій половині XIX століття магазини, які були розташовані ярусами по боках широкого проходу із заскленим перекриттям, називали пасажами. Були такі магазини і в Єлисаветграді. Найбільш відомий – пасаж Шполянського. У цьому будинку з 1992 року обласний художній музей.

Дехто з краєзнавців припускає, що автором проекту будинку був архітектор Олександр Лишневський, а будинок споруджували на межі ХІХ і ХХ століть. Та поки що документально не встановлені фундатор, архітектор та роки побудови. З рекламних повідомлень ми дізнаємося, що на початку минулого століття власником будинку був Шполянський.

Центральний, чотирьохповерховий на підвалі, об'єм будівлі використовували під торговельні цілі, а збудовані з тильного боку два триповерхові бокові крила у глибину двору були номерами готелю „Пасаж".

Композиційним центром фасаду є трапецієвидний у плані заглиблений об'єм з півциркульним завершенням. По його боках ризаліти, оздоблені декоративними балконами округлого та трикутного абрису у плані. Висота ярусів різна, але відсутність поверхових пасків візуально створює відчуття цілісності малюнку головного фасаду. Він прорізаний серією віконних отворів - прямокутних, з лучковим, багатоцентровим і арочним завершеннями. Декоративне вбрання у вигляді віконної лиштви, нависаючих лизунів на рівні четвертого поверху, балконних кронштейнів у вигляді звіриних лап. Міжвіконний простір заповнений канелюрами та кнопками. Первісне оздоблення інтер'єрів не збереглося.

Під час Другої світової війни будівля зазнала руйнувань. У 50-ті роки між першим і другим ярусом влаштували залізобетонне перекриття. Коли набережну Інгулу забудовували 9-поверхівками у 80-ті роки, знесли три- та двоповерхові будинки, які належали до комплексу пасажу Шполянського, і знаходилися за ним у дворі (див. схему 1955 року). Також у 1998 році забудували арочний наскрізний проїзд у пасаж, зробивши там магазин.

Пасаж Пашутіна

Біля пасажу Шполянського був ще один пасаж. Він належав багаторічному міському голові Олександру Пашутіну. Залишилася його головна частина - нині це будинок №15 у провулку Декабристів. Дехто з краєзнавців датує споруду 1904 роком. Однак це документально не підтверджено. Автор проекту також невідомий.

Двоповерховий цегляний будинок, на першому поверсі якого були торгові приміщення, а другий поверх використовували під житло.

Після 1917 року у будинку квартирували різні установи, зокрема до 1986 року тут був народний суд Ленінського району. Зараз будівлю використовують під офіси - адвокатську контору і юридичну консультацію, а також магазини.

У плані пасаж Пашутіна також являв літеру «П». Головний фасад більш декорований цегляною кладкою і виходив на Велику Перспективну вулицю. Привертають увагу аттики на двох крилах та по центру будівлі і чотирьохгранний купол, покритий металевими «лусками». На другому поверсі вікна прикрашені цегляною лиштвою, надвіконними та підвіконними ніжками у вигляді кола та конусів. Поділяє площину фасадів міжповерховий карниз, оздоблений цегляним поребриком змінної висоти. Пілястри на висоту будівлі підкреслюють кути фасадів та парадні сходи. Над фасадами в зрізаних кутах будівлі парапетні стовпці, між якими кована огорожа з візерунком, який ідентичний огорожі парадних сходів. По фасадах ряд фігурних аттиків. У середині ХХ століття демонтували балкони з головного та бокового фасадів. Під час будівництва готелю «Київ» демонтували і одноповерхові добудови, які були подовженням крил будівлі і направлені у бік вулиці Великої Перспективної.

Пасаж Пашутіна, фото 1942 року

На фото - будинки, які були між пасажем Шполянського та кінотеатром «Сивашець».

Кінотеатр «Сивашець»

Читачі, чия молодість припала на повоєнні часи, можуть пригадати, як вони відвідували сеанси у кінотеатрі «Сивашець». Цей будинок на розі вулиць двох Карлів – Маркса і Лібкнехта (нині Преображенська), був чи не найпопулярнішим місцем для побачень закоханих. Усі нові фільми можна було подивитися у місті лише тут.

В архіві багаторічного головного архітектора і Почесного громадянина міста Віталія Кривенка збереглася фотографія, з якої добре видно, де знаходився кінотеатр «Сивашець». У правій частині фотографії будівля універмагу, який потім став магазином «Дитячий світ».

Хто автор проекту та фундатор приміщення, у якому був кінотеатр «Сивашець», та у якому році воно побудоване, - поки що не встановлено. Деякі дані про кінотеатр ми дізнаємося з публікацій у місцевій пресі.

У вересні 1910 року Матільда Трестер просила міську управу Єлисаветграда дозволити їй на власному подвір'ї «покрыть железной крышей пространство между двумя стенами А и Б». З креслення, яке додала до заяви Матільда Адамівна, бачимо, що її нерухомість знаходилася на розі вулиць Преображенської та Великої Перспективної. Стіна А - будинок на розі вулиць, який орендував під магазин Державець. Стіна Б – це уже інший, паралельний, будинок на відстані кількох метрів, який орендував під магазин Манзон.

У номері газети «Голос Юга» за 15 липня 1911 року читаємо: «Третий пассаж. Местный купец М.Соловьев приобрел дворовое место Трестера на углу Б.Перспективной и Преображенской улиц и решил также устроить пассаж».

Але ці наміри не знайшли втілення. Як повідомляла та ж газета, у липні 1915 року Соловйов продав колишній будинок Трестера Торговому дому «Шполянський і сім'я» за 150 тисяч рублів.

Як повідомляла місцева газета «Соціялістичний наступ», 15 лютого 1932 року у Зінов'ївську відкрився «заново» звуковий кінотеатр. «Зінов'ївщина збагатиться ще одним важливим огнищем культури» - писала газета. До 1 травня 1935 року відкрили «літнє кіно на свіжому повітрі». У подальшому місцеві газети щономера анонсували показ фільмів у «Сивашці».

А 17 жовтня 1935 року «Кіровська правда» надрукувала наступну замітку: «Шедеври» кінореклами. Вже кілька днів поспіль біля кіно «Сивашець» красується написана величезними літерами об'ява. Наводимо її повнотою, зберігаючи стиль: «согласно телефонограммы г.Одесса картина Петер задержана в виду болшого успеха у нас пойдет с 17-го октября. Билеты действительны. Обмениваются места в кассе». Кіно щодня одвідують сотні учнів – і ось їхні знання з російської мови підкріплюються таким «шедевром». «Пе́тер» - музична комедія угорського режисера Германа Костерліца, випущена на екрани у 1934 році.

У роки Другої світової війни у «Сивашці», який німці перейменували на «Вікторію», показували фільми для усіх бажаючих. Газета «Українські вісті», орган міського комісаріату Кіровограда, у номері за 23 травня 1942 року повідомляла: «З 14 травня в кіно «Вікторія» (бувший «Сивашець») розпочали демонструвати німецькі фільми».

"У 50-ті роки я частенько дивився фільми у «Сивашці», - говорить пенсіонер з обласного центру Валентин Жердієв. – У товариша дядько там працював. Пропускав нас «зайцями» через «чорний хід». Місце зустрічі з товаришем – на трубі біля фасаду швейної фабрики, яка була на місці магазину «Дитячий світ». Пам'ятаю, красиве фойє, на підвищенні грав оркестр, співали. У дворі, від провулку, був літній зал".

"На денні сеанси білети продавали без зазначення місць, - пригадує Віталій Кривенко. – Купивши білети, ми сиділи і чекали, поки відкриють двері. А потім старалися першими забігти до зали і всістися на козирні місця - у першому ряду, або ще краще - на підлозі перед ним".

У 1971 році завершено спорудження готелю «Київ» та ресторану з такою ж назвою. Останній спорудили на місці «Сивашця».

101-й кілометр архітектора Леоніда Дворця

Як бачимо із цього знімку, будівля поштамту знаходилася по вулиці Гоголя метрів за двадцять від вулиці Карла Маркса (Великої Перспективної).

На місці зруйнованого Успенського собору по вулиці Великій Перспективній у 1954 році збудували приміщення обкому Компартії України. У ньому сьогодні апарат міської ради. Одним із авторів проекту будинку був архітектор Леонід Дворець. Цікаву версію того, як талановитий московський архітектор змушений був перебратися із столиці у провінційне містечко, повідав багаторічний його головний архітектор Віталій Кривенко.

"Як розповідав кіровоградським колегам Леонід Федорович, у нього було хобі, яке у радянські часи не заохочувалося. Він любив грати у преферанс. Сідав за стіл з двома перевіреними, як вважав, колегами на квартирі одного з них. Підбивали підсумки гри далеко за північ. Остання така гра закінчилася о третій годині ночі. Більше години Дворець добирався додому в інший кінець Москви. Та лише роздягнувся і ліг подрімати кілька годин перед роботою, як у двері постукали. На порозі стояли люди у шкірянках. Нічого не пояснюючи, вони вивели архітектора на вулицю, посадили у «чорний воронок» і повезли у ДПУ. Там Дворець зрозумів, що один з двох колег написав заяву, що він за столом під час гри розповів гострий політичний анекдот. Не виключено, що автор доносу вирішив таким чином позбутися від більш талановитого конкурента по кар'єрній драбині. І за цей анекдот, якого, можливо, й не було, архітектора відправили на десять років до в'язниці і заборонили потім жити у столиці пять років. Відбувши термін покарання, Дворець змушений був їхати за «101-й кілометр». Так у ті часи називали спосіб обмеження у правах для окремих категорій громадян. Їм забороняли селитися у межах 100-кілометрової зони навколо Москви, Ленінграда, столиць союзних республік, інши великих та «закритих» міст. Тож Дворець і оселився у Кіровограді, оскільки неподалік міста проживали родичі дружини".

Це був чудовий фахівець, пригадує Віталій Єфремович, освічена та інтелігентна людина. Окрім приміщення обкому партії, Леонід Дворець брав участь у проектуванні ще кількох знакових для Кіровограда будинків. Зокрема, добудовував корпус поштамту до рогу з вулицею Карла Маркса.

Будівлю поштамту дехто датує 1893 роком. За даними 1913 року, власником будинку був Заславський. А от ім'я фундатора, автора проекту та роки побудови - документально поки що не встановлено. Яким же було до добудови це місце, та що добудував Леонід Дворець, - свідчать архівні фото.

Фотографія Ф.Плахтія у газеті «Кіровоградська правда» з текстівкою: «Кіровоград. Нове приміщення, прибудоване до центрального поштамту (зліва).

Left

Right

Приміщення швейної фабрики по вулиці Карла Маркса, на розі з вулицею Карла Лібкнехта

А от Віталію Єфремовичу довелося займатися реставрацією поштамту. Ним органічно була вписана у загальне рішення надбудова третього поверху, встановлені група «Ангели-провісники» та годинник. Відновили і вхід до головної зали з вулиці Великої Перспективної, як це було ще у проекті Леоніда Дворця. Відреставроване приміщення головпоштамту урочисто відкрили у передостанній день 2000 року. Слід додати, що дана реконструкція отримала другу відзнаку Держкомітету України з будівництва та архітектури серед адміністративних об'єктів.

На місці нинішнього торгового центру «Depo`t» у повоєнні часи була швейна фабрика (на знімку), а потім її зруйнували і збудували універмаг «Кіровоград», який згодом став магазином «Дитячий світ».

Від будинку купця Барського залишився підвал

На розі вулиць Успенської (Гоголя) та Великої Перспективної був будинок купця Давида Барського. Від нього залишився лише підвал, до якого періодично навідуються рятувальники.

Єлисаветградський купець Давид Барський у 1890 році заповів своє нерухоме майно єврейській громаді міста. Після смерті Давида Гершковича 28 червня 1894 року був затверджений цей заповіт. Але у ньому помилково вказали місцезнаходження будинків та дворового місця – не на розі вулиць Великої Перспективної і Успенської, а на розі з вулицею Преображенською. Тож 20 жовтня того року міська управа Єлисаветграда просила суд виправити цю помилку у документі.

У фондах Держархіву області збереглося креслення двоповерхового цегляного будинку, який мали збудувати на розі Успенської та Великої Перспективної вулиць. На цьому кресленні стоїть віза міського архітектора Олександра Лишневського. 28 травня 1899 року міська управа дала довзіл на спорудження даного будинку. А 4 липня того року у міську управу надійшло прохання від Абрама Барського, який був головою управління майном, що заповів місту його батько Давид. Він просив дозволу на використання тротуару для складання будівельних матеріалів під час спорудження будинку.

28 серпня 1907 року Абрам Барський загинув від кулі анархіста Лейби Яріна. З 1929 року у його будинку по вулиці Верхній Донській (нині Архітектора Паученка) базується обласний краєзнавчий музей.

Після смерті Абрама завідувати майном батька, яке він заповів місту, став інший син – Саул, він же Шевель. 24 червня 1908 року Саул Барський просив міську управу видати дозвіл на влаштування кам'яної дворницької біля воріт, замінити старий паркан цегляним, встановити залізні ковані ворота та загородити тротуар дошками біля будинку на розі Великої Песпективної та Успенської вулиць.

Барським належав також і будинок, у якому нині казначейство на площі Героїв Майдану. У ньому до Жовтневого перевороту був готель «Північний».

У 1913 році, після ремонту, в іншому будинку Барських, який вони придбали у купця Межеровського, відкрили «Європейский готель», що утримував Ракітін. Як повідомляла газета «Голос Юга», в готелі були електричне освітлення, телефон та зразкова конюшня. Згідно плану П.Рябкова за 1914 рік, «Європейський готель» знаходився по вулиці Великій Перспективній на березі Інгулу, де зараз бетонна піраміда, що була вилита за часів правління Віктора Ющенка. Відомо також, що Шевель Барський володів будинком по Великій Перспективній вулиці, який здавав під пошту, а потім під гімназію Єфімовської. Зараз у цьому будинку квартирують поліцейські підрозділи.

Що стосується будинку на розі Великої Перспективної та Успенської вулиць, то його знесли у 70-х роках минулого століття.

<div cla