Яким був Інгул у Єлисаветграді (ФОТО)

Яким був Інгул у Єлисаветграді

Звісно, головна річка нашого міста не є його окрасою, але місто повинне завдячувати їй своїй появі не у меншій мірі, ніж фортеці святої Єлисавети, біля стін якої воно виросло. І виросло воно на берегах Інгулу, довжина якого сьогодні у межах міста складає 16,5 км.

Води так мало, що через річку можна перестрибнути

Миргородська кладка, або перехід через Інгул від Сибірського провулку з Бикового на вулицю Миргородську (Калініна, нині - Шульгіних)

Перше враження від Інгулу у гостей нашого міста завжди було майже однаковим, а іноді навіть образливим для містян, які звикли до річки, як до вад своїх дітей, і сприймали її такою, якою вона була, насамперед мілководною. Разом з тим ті ж містяни постійно забруднювали головну водну артерію міста та її притоки, викидаючи у них нечистоти та побутове сміття.

У 1774 році у своєму щоденнику «Путешествие Елисаветградской провинцией» академік Йоган Гільденштедт, відвідавши влітку нашу фортецю, яка ще не мала статусу міста, відзначив: «Мостов через Ингул нет, потому что высокая весенняя вода срывает их. В настоящее время воды в Ингуле так мало, что во многих местах через него можно перепрыгнуть, в других он образует обширные и глубокие лужи. Течение в нем едва заметно, поэтому вкус воды очень неприятен».

Військовий топограф Олександр Шмідт, який побував у Єлисаветграді у 1863 році, зазначив: «Вообще город имеет большой недостаток в воде. Ингул до того мелководен, что едва не высыхает и имеет глубину всего несколько вершков. Здесь же моется белье всего простого народа, отчего вода до того заражается, что несчастные животные с трудом утоляют ею жажду. Между тем масса воды, проходящей чрез Ингул в течение года, бывает довольно значительна... Давно бы пора было взять реку в искусственные берега и поднять ее уровень рядом шлюзов; но об этом здесь и не помышляют...»

Уродженець Єлисаветграда художник Петро Покаржевський згадував: «...Летом речку Ингул переходили вброд дети. Зато весной Ингул бывал опасен, город лежал в котловине, и находившиеся по соседству большие запруды (ставы) во время таяния снега переполнялись водой, а так как заранее никаких мер к постепенному спуску воды не принималось, то прорывавшаяся через две плотины масса воды стеной шла на город и на прилегающие селения. Почему-то эти прорывы плотины происходили ночью, и люди, застигнутые бедой, еле успевали спастись сами и спасти детей, а скотина и имущество гибли».

Ще один уродженець Єлисаветграда, письменник Павло Гельбак писав у романі «Син чекіста»: «В двадцать четвертом году погода словно взбесилась. Зимой морозы доходили до сорока градусов. И это на юге! Весной Ингул, который летом и курица перейдет вброд, вышел из берегов, смыл кладки, мосты, разлился по Старому базару. Словно какие-то диковинные суда, задрожали на волнах рундуки и лавчонки. Вода заливала одну улицу за другой, пока с любопытством не лизнула нижние этажи в центре города. Даже гордо возвышающийся собор увидел отражение своего купола в водах Ингула. Не успела угомониться река, как над городом нестерпимо запылало, будто топка вагранки, солнце».

Мало того, що річка була мілководною, жителі міста постійно зливали в неї нечистоти і всіляко забруднювали. У грудні 1881 року газета «Елисаветградский вестник» повідомляла: «Несмотря на то, что речка Ингул служит для жителей города Елисаветграда местом для ссыпки нечистот и скидки навоза, сору и падали, в настоящее время из этой реки рубают лед и целыми транспортами развозят по всему городу, и в особенности в гостиницы. В благоустроенном городе для охраны общественного здоровья воспрещается брать лед из нездоровых мест, а потому и нашей санитарной комиссии не мешало бы проснуться и воспрепятствовать брать такой лед».

У 1911 році в «Голосе Юга» видатний земський діяч, етнограф та краєзнавець Павло Рябков, попереджаючи міську управу про небезпеку спалаху в місті епідемії холери, писав: «Всем известно, что Ингул давно обратился в клоаку, куда валят все содержимое сорных ям, по берегам его красуются отхожие места, коровники, свинюшники, бани. Посмотрите, куда спускают свои воды и отбросы такие почтенные учреждения, как водочный завод Лайера, земледельческих орудий Эльворти? Вода из этого последнего завода, чтобы достигнуть Ингула, должна пройти по улицам чуть не через полгорода. Вы видели когда-нибудь лягушек в Ингуле в пределах города? А рыбу? Правда, нет! И неудивительно! Никакое живое существо там не может выжить и часу. А между тем, в этой воде купаются люди, моют белье, берут воду для мытья полов, посуды. Теперь представьте себе, что будет, если вода Ингула будет захвачена холерными вибрионами!?»

Катання на човнах. У 60-ті роки минулого століття у районі металевого містка через Інгул по вулиці Пашутінській була станція з прокату човнів.

Там, де Інгул круто вився

Дві петлі Інгулу на Ковалівці та третя – Козачий острів

Протягом останніх двох століть Інгул кілька разів змінював напрям свого руху. У межах міста річка мала ряд петель, які влада намагалася усунути та зробити русло у тих місцях прямим. Це був вимушений захід. У заплавах річки під час льодоходу скупчувалися величезні тороси криги та снігу, які заважали проходу води. Тож Інгул розливався і затоплював значну частину міста, спричиняючи значну шкоду.

Один з найбільших паводків ХІХ століття стався 27-28 березня 1841 року. Вода залила усю Ковалівку, а по Великій Перспективній вулиці доходила аж до Успенського Собору (на його місці зараз розташована міськрада). Під час цього паводку загинуло 20 єлисаветградців, вода знесла будинки у двох кварталах.

Після цього, як зазначено в «Історичному нарисі м.Єлисаветграда», для попередження великих паводків в Єлисаветграді «департаментом военных поселений, по представлению графа Дмитрия Ерофеича Остен-Сакена, предполагалось урегулировать течение реки Ингула, дав ему прямое направление, прорытием нескольких каналов, часть же прежнего русла проектировалась заградить фашинами, как равно обоставить и берега Ингула такими же фашинами в черте города».

Інженер-поручик Роде та інженер штабс-капітан Яновський зробили креслення та склали кошторис робіт на суму 86 720 рублів сріблом. Окрім того, 18 625 рублів треба було заплатити приватним особам за їхні землю та майно, яке відходило під канали. Ці роботи породили розмови у місті, що, начебто, уряд планує з'єднати Інгул з Дніпром каналом, зробивши таким чином річку судохідною.

На плані Єлисаветграда за 1913 рік два зигзаги русла Інгулу позначені на Ковалівці. Перший у районі нинішнього мосту по вулиці Київській, де зараз знаходиться парк. У цій петлі була дача Юзефовича. Нижче за течією, у районі вулиці Грязної (проспекту Перемоги) була наступна петля. Третя петля збереглася до цього часу. Вона омиває Козачий острів.

Про четверту за течією петлю нагадує лише план міста за 1833 рік. За вулицею Миргородською (Шульгіних) річка круто повертала вліво, доходила до Банної площі (нині – Богдана Хмельницького), йшла по вулиці Преображенській до Поліцейського провулку (Декабристів) і повертала за нинішнім Будинком профспілок направо.

Потім була петля між вулицями Михайлівською та Архангельською. Ось як йдеться про неї в «Історичному нарисі м.Єлисаветграда»: «Каменная плотина чрез реку Ингул, у стараго острога. Предварительно постройки плотины в 1867 году изменено течение реки Ингула, прорытием канала по прямому направлению от дома Синицына до встречи со старым руслом, против места Дараган, на протяжении 128 сажень, на что израсходовано 749 руб. При прорытии канала потребовалось отчуждение двороваго места Шамаевой с уплатой ей 400 руб., плотина же построена в 1869 году, при чем русло реки расширено. Вся эта операция обошлась городу до 8656 руб. В 1887 году для понижения плотины сделана капитальная перестройка на сумму 4151 руб.»

Чотири петлі, окрім Козачого острова, засипали землею та було прорите нове пряме русло річки. Влада також виношувала план прорити нове русло від Клинцівського мосту до вулиці Вознесенської (Свердлова). На карті 1913 року це позначення є, але насправді канал так і не був проритий.

Також на карті позначена колишня петля у районі дачі Чистоганова, яка вже випрямлена. Хто ще і для чого змінював русло Інгула, говорить наступна публікація у газеті «Голос Юга» за 21 січня 1910 року: «Изменение направления Ингула. Городская управа обратила внимание на то, что арендаторы городской земли по берегам Ингула по дороге в Завадовку для увеличения своих участков изменют направление Ингула. Для осмотра местности выезжала особая городская комиссия и обнаружила, что арендаторы строят по берегам реки плетни и прочие заграждения, от чего помимо изменения направления реки суживается русло Ингула».

Єлисаветградські повені

Позаду чоловіків Базарний міст,1950 рік. Справа видніється будинок Заславського, зліва – будинок Збара.

Щовесни жителі нашого міста, будинки яких знаходяться неподалік Інгулу, насамперед на лівобережжі, моляться Богу, щоб їхні помешкання не підтопила тала вода. Дві найбільші повені в історії Єлисаветграда були у ХІХ столітті – у 1841 та 1896 роках. Вони описані в «Історичному нарисі м.Єлисаветграда».

«Самое большое наводнение в Елисаветграде было 27-го и 28-го марта (в последние дни страстной недели) 1841 года. Ингул, вскрывшись в этом году внезапно, и поднявшись на значительную высоту от неимоверно быстраго таяния снегов, предшествовавшей зимы, затопил все прибрежныя части города, в особенности же пострадали базар и предместье Ковалевка. Разлив воды на Большой Перспективной улице достигал почти до собора (нині на місці Успенського собору будинок міськради – прим. авт.), нижния же улицы, по направлению к Кущовке были покрыты водою до Преображенской улицы.

В это наводнение утонуло 20 человек и снесены были дома двух кварталов, при чем вообще картина наводнения, по словам старожилов, представлялась ужасной, тем более, что наводнение это застало прибрежных домовладельцев врасплох, в страстной четверг ночью, целые дома вместе с людьми неслись по реке и не было никакой возможности подать помощь утопавшим, все разбивалось у разрушеннаго наводнением большаго моста и те из несчастных, которые на время задерживались на деревьях рощи у бывшаго Османскаго бульвара, на Пермских, были также вскоре уносимы быстрым течением и находили для себя верную смерть в пучинах Ингула, того, Ингула, который почти пересыхает в летнее время года. Исключение составляли верхняя и нижния часть Ингула, где многих из погибавших удалось спасти…»

Повінь 1980 року.

Очевидно, повінь 1896 року сталася тоді, коли більша частина книги уже була зверстана, тож розповідь про неї розміщена трішки далі від опису повені 1841 року:

«Окончившееся довольно благополучно в январе месяце разлитие Ингула повторилось совершенно неожиданно и в сильной степени в марте месяце. После прошедшаго ночью 18-го марта дождя, вода в Ингуле начала быстро подниматься и 19-го марта, около вечера снесла на базаре мост, затем вследствие прорванных по верховьям Ингула нескольких плотин продолжала все прибывать вплоть до 2-х часов ночи, 20-го марта, с этого же времени вода начала быстро падать и 22-го марта Ингул снова вошел в свое прежнее русло.

Разлитие воды достигало: на Ковалевке до Покровскаго переулка включительно, при чем залита была почти половина Вокзальной улицы, большая часть Грязной улицы до Духовнаго переулка, часть Московской до Бульварной и часть Бульварной до двороваго места г. Абертасовой, по ту сторону Ингула Андреевский переулок и сад Альгамбра, окончательно пострадавший от наводнения; во 2-й части города залиты были: Безпоповская улица до Безименнаго переулка включительно, Миргородская улица до бывшей мельницы Корецкаго включительно. Бедный переулок и Островская улица до Ингульской, при чем залита была большая часть Банной площади.

На Большой-Перспективной улице вода достигала до магазина Ларионова-Иванова включительно. Наконец в 1-й части города был залит базар до Покровской улицы, а также часть Александровской, Михайловской и других параллельных им улиц. По ту сторону Ингула были залиты мясные и рыбные ряды. На Пермских: бывший Османский бульвар, НижнеПермская и Вознесенская улицы и наконец прибрежная часть Кущовки на довольно значительное разстояние. Большая часть пострадавших от наводнения оказалась на Ковалевке, Пермских, на Островской улице и в Бедном и Андреевском переулках, а также в конце Безпоповской… … В настоящее наводнение, по размерам своим превышающее все бывшия в Елисаветграде наводнения, после знаменитаго наводнения 1841 года, никаких человеческих жертв не было».

У радянські часи найбільша повінь у Кіровограді була у 1980 році. Головною її причиною стали не природні фактори, а людські помилки - неправильні дії гідротехніків з черговості відкриття водних запорів на Інгулі та його притоках. У центрі міста під водою опинилися усі мости. Вода стояла на центральному ринку, «омивала» готель «Київ», на правому березі доходила до сходів обласного суду, залило Ковалівку. Остаточно вода пішла через чотири дні.

Дача Юзефовича стала парком Космонавтів

На плані Єлисаветграда за 1913-й рік знаходимо петлю русла Інгулу у районі нинішнього мосту по вулиці Київській. Доходила вона до вулиці Грязної (вулиця Транспортна, нині - проспект Перемоги), і повертала управо, а у районі провулку Піщаного (нині не існує, зараз це біля автостоянки) входила у нинішнє русло на Ковалівці. У цій петлі була дача Юзефовича, а по іншій бік запланованого русла та вище петлі по руслу ріки – земля та дача Бошняка.

Очевидно, мова йде про штабс-ротмістра Івана Юзефовича, оскільки у «Списку потомственных дворян, владеющих недвижимыми имуществами в гор. Елисаветграде» за 1916-1917 роки знаходимо запис під номером 689, де вказано, що Іван Миколайович Юзефович мав будинок «вблизи Солодкой балки» вартістю 363 рублі. А взагалі, Юзефовичі – відомі землевласники Олександрійського повіту.

По інший бік запланованого до прориття русла Інгулу були землі Миколи Олексійовича Бошняка (1837-1900) – земського та громадського діяча, реорганізатора селянського самоуправління, мецената, спадкового дворянина.

За словами Елеонори Клавдіївни Тарнавської, яка жила на Ковалівці і навчилася у школі №14, у старому руслі Інгулу купалися діти, а на леваді, на якій зараз парк, висаджували городину та був баштан. У 1964 році, коли Елла Клавдіївна була у випускному класі, школярі на весняному суботнику засадили леваду деревами.

Олександр Дмитрович Саінсус, який очолював ВАТ «Червона зірка» з 1995 по 2008 рік та був міським головою Кіровограда у 2010–2014 роках, з 1952 року жив по вулиці Молодіжній на Ковалівці. Він пригадує, що на петлі Інгулу було чотири пляжі, де купалися дорослі та діти. Старе русло Інгулу засипали землею екскаватори тоді, коли рили нове русло по прямій. Оскільки на Ковалівці були джерела, то після того, як засипали старе русло, вода з них стала збиратися в озері, яке довелося розширити і поглибити. За словами Олександра Дмитровича, першим п'ятиповерховим будинком на Ковалівці став будинок №12 корпус 4. Частину старого русла Інгулу і сьогодні можна знайти на Ковалівці.

У 1965 році на леваді Юзефовича створили парк Космонавтів площею 18 га. З 6 червня 1972 року парк став пам'яткою природи місцевого значення. Та то лише на папері. Насправді сьогодні ця територія навряд чи схожа на парк і культурне місце відпочинку містян.

Берег лівий, берег правий

Вознесенський міст, через який їздив автотранспорт.

У зв'язку з розбудовою нашого міста від фортеці святої Єлисавети на лівий берег Інгулу знадобилися переправи для людей та кінного транспорту. Про Великий міст ми уже розповідали. У щорічнику «Весь Єлисаветград» за 1910 рік згадуються й інші мости та кладки на Інгулі і його притоці Сугоклеї у межах міста:

«Более или менее выдающиеся из мостов, проложенных через Ингул, нужно считать: 1)Балашовский железно-дорожный мост; 2) следующий по величине и своему значению Большой мост, соединящий Пермское передместье с центром города; затем имеются мосты: справа от Большого моста вверх по течению по Островской ул. 3) Пиковский, соединяющий с городом предместье Быковое; 4)Киркеруповский в конце Безпоповской улицы, соединяющий Ковалевку с Быковой, дальше на Ковалевке имеется несколько кладок. Влево от Большого моста вниз по течению идут в порядке: 5)Рыбачий мост и 6)Базарный по Невской улице, соединяющий обе части базара; 7) Долинский мост, соединяющий центр города с Пермской, 7) Чистогановский пешеходный мосток по Клинцовской ул., соединяющий, огороды с Пермской, 9)Кущовский мост, соединяющий Кущевку с дачной местностью у завода Зельцера, 9)Бобринецкий (земский) мост на пути между Елисаветградом и Бобринцем вблизи слияния реки Сугаклеи с Ингулом, 10) кладка в городском саду, соединяющая с садом д.Красноглазовку (Арнатутовку); 12) вверх по течению Сугаклеи выше городских землянок, неподалеку от деревни Никаноровка, Никаноровский мосток».

Нині на місці Вознесенського мосту пішохідний перехід через Інгул.

Балашівська кладка, 1960-ті роки

Про Великий та Кіркерупівський мости ми уже розповідали. А у жовтні 1908 року міська влада вирішила зробити залізобетонним Піковський міст, який знаходився на місці нинішнього мосту по вулиці Острівській. Про це свідчать два повідомлення у газеті «Голос Юга» за 18 та 26 жовтня:

«Пиковский мост. Работа по устройству Пиковского моста начнется весною. Решето устромить железобетонный мост на двух береговых устоях с аркой. Управой поручено городскому архитектору г.Вальтеру составить план и сметы по постройте моста. Пролет моста будет рассчитан на то, чтобы пропускать вешние воды реки во время самого большого разлива». «Пиковский мост. У представителя фирмы по устройству железобетонных мостов инженера Зельцера городская управа запросила об условиях устройства железобетонного моста на месте ныне существующего деревянного «Пиковского».

Валентина Григораш, спеціально для медіапорталу DOZOR

Фото Ю. Тютюшкіна і С. Невесьолова