Генерал-лейтенант і георгіївський кавалер Пилип Пилипович Екельн був начальником штабу резервного кавалерійського корпусу, який у 1829 році базувався у Єлисаветграді. Його начальник - командувач корпусу генерал-лейтенант Дмитро Остен-Сакен у Єлисаветграді свого будинку не мав і винаймав квартири. Але його будинок у Севастополі (у 1855 році командував Севастопольським гарнізоном) дивно нагадував кращий єлисаветградський особняк, щоправда, був розкішнішим.

Відомостей про Екельна розшукати вдалося небагато. Ймовірно, він брав участь у наполеонівських війнах, але військовий орден святого великомученика Георгія Побідоносця 4-го ступеня отримав у 1817 році, уже після закінчення кампанії, маючи чин генерал-майора.

Одружений був на Ганні Федорівні і мав з нею сина Пилипа і дочку Вільгельміну. У 1832 році у Єлисаветграді народився син Віктор, який помер немовлям.

У єлисаветградських документах за 1840-ті роки Екельн уже не згадується. Та його прізвищем почали називати будинок, який на багато років став центром культурного життя міста. Особняк був кам'яною двоповерховою будівлею у класичному стилі, ріг головних фасадів якого був прикрашений напівкруглим шестиколонним портиком тосканського ордера, розчленованого по лінії розділу поверхів великим галерейним балконом з красивою кованою огорожею.

У той час кам'яні будинки можна було перерахувати на пальцях. Завдяки своїй надійності тільки вони витримали катастрофічну пожежу 1834 року, яка спустошила велику частину Єлисаветграда. Вистояв у вогні і будинок генерала Екельна, проте був сильно пошкоджений і у такому вигляді його продали у 1847 році міській управі за 12,5 тисяч рублів. Після значного ремонту, який обійшовся міській казні у 22 тисячі рублів, будинок здавали в оренду, доходи від якої йшли на потреби міста.

Завдяки своїй імпозантності та місцезнаходженню будинок завжди був затребуваний і грав значну роль у житті міста. У 1860-х роках другий поверх будинку знімала під квартиру полковничиха А.І.Некрасова, яка влаштовувала у себе літературно-музичні вечори. На основі цього культурного салону у 1867 році створили Єлисаветградське добродійне товариство. У 1865-1867 роках тут знаходилися міський громадський банк і казначейство повіту. У 1867 році будівля була повністю підготовлена для розміщення Окружного суду, але його переїзд відклали. У 1870 році тут відкрили Єлисаветградську жіночу громадську гімназію, яка стала витоком педагогічної освіти у місті і області.

У зв'язку з постійним збільшенням учнів до гімназії були зроблені прибудови - у 1875 році по вулиці Великій Перспективній і у 1882-1883 роках - по вулиці Нижньодонській (Карпи). Проте це ненадовго вирішило проблему, і у 1904 році гімназія переїхала у спеціально побудований для неї комплекс по Петрівській (нині Шевченка) вулиці, який зараз займає педагогічний університет.

Так називали за радянських часів будинок на розі вулиць Великої Перспективної та Чміленка. Другий та третій його поверхи займали різні установи, а на першому був гастроном. У нішах з обох боків центральних кутових дверей магазину були вмонтовані оригінальні дзеркала у вигляді пелюсток квітки. Звідси і назва - «дзеркальний гастроном».

Власник будинку - єлисаветградський купець Максим Терентійович Соловйов. А от хто його проектував та роки побудови - поки що не встановлені. Дехто вважає будинок творінням Якова Паученка, оскільки є дані, що Яків Васильович будував для купця Соловйова.

Єлисаветградська газета «Голос Юга» у номері за 14 квітня 1914 року повідомляла про новобудови того року і зокрема зазначала, що «из частных построек довольно крупными обещают быть дом Харлаба на Дворцовой улице, угол Ингульской, дом Державца на Ивановской, угол Гоголевской, и некоторые другие. Дом Харлаба строится про проекту архитектора Паученко, которому принадлежит постройка домов господина Соловьева».

Але яких саме? Адже у Максима Терентійовича було багато нерухомості у місті. Окрім вищезгаданого, йому належали ще, як мінімум, два будинки по вулиці Дворцовій. Один відомий як «Театр "Ілюзія", який, як писала газета «Голос Юга», відкрився у будинку Соловйова 11 квітня 1911 року. Нині у цьому будинку школа мистецтв по Дворцовій, 7. Інший будинок був на розі вулиць Дворцової та Миргородської (Шульгіних), та він не зберігся до наших днів. У фондах Держархіву області є звернення купця Максима Соловйова до міської управи з проханням дозволити надбудувати другий поверх його будинку на розі вулиць Дворцової та Миргородської, та проект цієї надбудови, підписаний Яковом Паученком і датований 1901 роком. Судячи з прив'язки проекту до місцевості, будинок знаходився навпроти нинішнього скверу біля ресторану "Весна". Максим Терентійович мав намір будувати у місті і третій пасаж, купивши в 1911 році «дворовое место Трестера на углу Б.Перспективной и Преображенской улиц».

Дехто з краєзнавців приписує «дзеркальний гастроном» генію Олександра Лішневського, аргументуючи це тим, що Олександр Львович будував сусідню Велику синагогу. Але якщо й погодитися з таким твердженням, то завершували будівництво уже під керівництвом іншого архітектора. Після скандальної історії Лішневський «добровільно» залишив пост міського архітектора Єлисаветграда у 1901 році і відбув до Санкт-Петербурга, де здобув славу одного з кращих архітекторів цього міста. В історичній записці на будинок, яку виконав фахівець регіональної служби охорони і реставрації пам'яток містобудування та архітектури у 1960-х роках, зазначено, що на кутових скульптурах на єркерах була вказана дата завершення будівництва - 1903 рік.

Відомо, що у 1910 році у будинку Соловйова відкрили Єлисаветградське відділення Санкт-Петербургського міжнародного банку. До речі, його керуючий Фр. Доннерберг проживав у квартирі при банку. Тут також було Друге Кредитно-ощадне товариство.

Газета «Голос Юга» у номері за 17 жовтня 1910 року повідомляла: «В настоящее время пребывает в нашем городе директор одесского отделения Санкт-Петербургского междунароного коммерческого банка П.Б.Якубович. Приезд его связан с открытием в нашем городе отделения названного банка. Помещение для банка снято в доме М.Т.Соловьева на углу Б.Перспективной и Московской улиц за 5500 рублей в год. Для удобства публики домовладелец устраивает лифт. Помещение должно быть готово к 1 декабря сего года».

А 2 грудня того року "Голос Юга" писав: "Сегодня состоится технический осмотр подъемной машины, устроенной в местном агентстве Международного банка, в доме Соловьева. В комиссии участвуют городской архитектор г.Федоровский, техник г.Шостовский, городской инженер Е.Ф.Тамм и помощник его г. Этьен".

У номері за 17 вересня 1912 року та ж газета надрукувала повідомлення, що з "15 сентября 1912 года отдается в наем магазин с обстановкой, Большая Перспективная улица, рядом с "Проводником", где ныне торгует М.Островский. Об условиях узнать, Дворцовая, собственный дом М.Соловьева". Відомо також, що у «Проводнику» торгували гумовими виробами.

Як повідомляла газета «Голос Юга» у номері за 18 жовтня 1916 року, «присяжный поверенный А.М.Поляновскый приобрел за 157 тысяч рублей дом Соловьева на углу Большой и Московской улиц (Проводник)».

У номері за 11 жовтня 1959 року газета «Кіровоградська правда» надрукувала інтерв'ю з начальником облпроекту Іваном Бреусом щодо завершення будівництва архітектурного ансамблю на площі імені Кірова. Бреус розповів про дві новобудови – магазин «Дитячий світ» (пізніше – магазин «Будинок взуття») та готель «Україна», а також про реконструкцію двоповерхового будинку на розі з вулицею Леніна.

Автор проекту універсального магазину «Дитячий світ» – Андрій Олексійович Сидоренко. Це триповерховий будинок, який однією своєю частиною виходив на вулицю Дзержинського, іншою – на вулицю Карла Маркса.

«Прості виразні форми створюють хороше враження. Милує око центральна частина фасаду. Вона особливо красива: має заокруглення внизу, добре оздоблена», - характеризував проект універмагу Бреус.

«На протилежному боці виросте чотириповерховий готель. Ця будівля також буде красивою. Цоколь – у червоному граніті, оригінальні карнизи, багато скла, що вдало поєднується з іншими конструктивними елементами, плоский дах», - писав Іван Никанорович про іншу новобудову.

Проектував готель архітектор Борис Львович Байтін. У будівлі 73 кімнати на два-три чоловіки, на кожному поверсі ванні, душові, кімната для чистки одягу та взуття. Для тих, хто захоче помилуватися вечірнім Кіровоградом, архітектор передбачив на даху спеціальний оглядовий майданчик. До послуг постояльців також ресторан, буфет, майстерня побутового обслуговування, перукарня, вантажні та пасажирські ліфти. «Одне слово, приємно буде гостям обласного центра», - робив висновок начальник облпроекту.

Третій об'єкт - реконструкція двоповерхового будинку на розі з вулицею Леніна на п'ятиповерховий, чотири поверхи у якому мали бути житловими. Збиралися перепланувати приміщення аптеки на нижньому поверсі та влаштувати там ательє кольорового фото і великий продовольчий магазин. На решті поверхів мали бути 64 квартири з однієї, двох і трьох кімнат з кухнями та усіма комунальними вигодами.