Не так давно на фасаді будівлі колишнього банку на площі Героїв Майдану з'явилася нова табличка. Процитуємо її текст: «Приміщення Єлисаветградського відділення державного банку збудовано за проектом Івана Тупіцина за сприяння Олександра Лішневського. Будівництво було розпочате в 1899 році…». Напевно, автору цих рядків не доводилося бачити креслення даного будинку, складені Іваном Тупіциним, чи якийсь інший документ, який би про це свідчив. А слово «сприяння», очевидно, слід розуміти так, що О.Лишневський, як головний архітектор міста на той час, змушений був наглядати за будівництвом приміщення банку, адже це був його прямий обов'язок.

У липні 1896 року керуючим відділення банку був призначений М. О. Пономарьов, який обіймав аналогічну посаду у місті Кременчуці. Контролером (другою посадовою особою) банку з дня відкриття установи працював Яків Миколайович Шульгин (відомий історик, педагог, батько Олександра – першого міністра іноземних справ УНР та Володимира – героя Крут). Олександр Шульгин згадував в еміграції:

"До нового директора, певно афериста, батько ставився з великим застереженням. У 1898-99 рр. він ставав усе більш нервовим. Саме тоді банк почав будувати свій власний гарний будинок у центрі Єлисаветграда. І батькові здавалося, що директор і його ближчі урядовці хочуть на цьому "нагріти руки". Чи тільки здавалося, чи як контролер він міг мати на це якісь підстави – не знаю. Але одного дня, за повною згодою мами, він подав у відставку".

Деякі краєзнавці припускають, що за основу проекту Єлисаветградського відділення державного банку був узятий конкурсний проект повітового відділення Державного банку, розроблений архітектором Антонієм Йосиповичем Томішком у 1881 році, і який отримав першу премію на цьому конкурсі. Прив'язку проекту на місцевості в Єлисаветграді, ймовірно, виконав міський архітектор О. Лишневський.

В одному з номерів за 1899 рік місцева газета "Ведомости" повідомляла: "6 травня, о 1-й годині дня, після здійснення соборним духовенством молебню з водоосвяченням у присутності всього складу службовців Єлисаветградського відділення Державного банку, на чолі з його керуючим М.О.Пономарьовим, а також міського громадського управління, закладено будоване приміщення відділення Державного банку".

Також у фондах Кіровоградського обласного державного архіву збереглися рішення будівельної комісії при відділені Державного банку, що діяла на чолі з М.О.Пономарьовим, починаючи з 9 лютого 1899 року. 11 квітня на її засіданні міський архітектор О. Лишневський обґрунтував необхідність збереження вже існуючого проекту банку, котрий запропонували спростити для здешевлення. 2 липня розглядали питання щодо укладання угод на постачання для спорудження нової будівлі матеріалів та на виконання робіт, починаючи від огородження будівельного майданчика й копання котловану. До початку холодів планувалося завершити будівництво "начорно". Будівельна комісія діяла до 4 вересня 1900 року. Тож цілком ймовірно, що приміщення відділення Державного банку в Єлисаветграді були введені в експлуатацію у 1900 році.

До 2017 року будівля використовувалася за призначенням. В інтер'єрі збереглися тягнуті карнизи, печі опалення з кахельною плиткою, гранітні сходи з огородженням оригінальною візерунчастою кованою решіткою.

На першому поверсі будинку були ресторан та службові приміщення чоловічої прислуги і швейцара. Другий поверх відведений під житлові апартаменти. Потім у різні роки на першому поверсі були аптекарська крамниця та перукарня «Гігієна» Полякова.

У 1922-му будинок націоналізували і деякий час він слугував готелем. У 30-ті роки у будинку влаштували комунальні квартири. У 40-х на першому поверсі була міська їдальня, а другий займала держустанова. У 60-ті тут були управління культури, магазин та дієтична їдальня.

Кожна зміна функціонального використання приміщення призводила до його внутрішнього перепланування. Під час реконструкцій були змінені композиця інтер'єрів та частково фасад. Розтесані віконні отвори першого поверху, розібрані три циліндричні груби. Втрачені ліпний декор приміщень, балкон з ажурними гратами, ошатні ковані штахети барокового стилю на парапетній частині даху, а також цегляні стовпці парапету.

По непарній стороні вулиці у кварталі від площі Героїв Майдану до вулиці Шевченка знаходиться кінотеатр «Зоряний» (первісна назва – «Комсомолець»), який був введений в експлуатацію наприкінці грудня 1964 року. Архітектор - Лідія Федорівна Крейтор. Кінотеатр мав велику глядацьку залу на 800 місць. Закрився 1 липня 2014 року через нерентабельність.

На фасаді будинку №25 з боку вулиці Шевченка встановлена пам'ятна дошка, що на цьому місці був «больших размеров деревянный театр», побудований купцем Плотниковим, і що у цьому театрі у 1947 році виступав Ференц Ліст.

Як повідомляла газета «Елисаветградский вестник» у номері за 23 січня 1885 року, «ресторан Винтергерста в Елисаветграде на углу Петровской и Большой Перспективной улиц в доме Гревс. Нанимается или передается на выгодных условиях на срок 5 лет».

Перехрестя вулиць Великої Перспективної та Шевченка забудоване чотири- та п'ятиповерховими житловими будинками у 60-ті роки минулого століття. Проекти розроблені в інституті «Кіровоградміськбудпроект».

Під час Другої світової війни дореволюційна забудова на цьому перехресті була зруйнована. У нових будинках архітектори дотрималися деякої ідентичності композиційних прийомів, застосували однакові опоряджувальні матеріали і декоративні елементи оформлення.

Цегляні будівлі складаються з трьох прямокутних об'ємів, які у плані створюють літеру "Г". У центрі чотириповерховий прямокутник, до якого примикають два прямокутники на поверх менше.

На перших поверхах були магазини та офіси, на верхніх - житло. Перші поверхи облицьовані гранітом, що надає будинкам монументальності.

На початку XX століття в Єлисаветграді існувало сім навчальних закладів, що давали класичну освіту. Один з них - приватна жіноча гімназія Олександри Никифорівни Єфимовської. Вона розміщувалася в орендованому у купця Савелія Барського будинку по вулиці Великій Перспективній.

У 1904 році у гімназії навчалося 219 дівчат, з них 93 православного та 99 іудейського віросповідання. Це були діти дворян, чиновників, батьків з духовним званням, почесних громадян та купців, міщан та цехових, селян та іноземців. Згідно звітів за 1904-1910 роки, у гімназії було два підготовчих класи (молодший та старший), сім основних та восьмий додатковий педагогічний. Гімназистки користувалися усіма правами учениць державних та громадських гімназій. Отримували атестати за 7-й клас, свідоцтва домашніх наставниць та учительок по закінченню 8-го класу і свідоцтва за будь-який клас при виході з гімназії до її закінчення чи переведенні до іншої гімназії.

До речі, викладачами працювали мати творця "Катюші" Георгія Лангемака Марія Костянтинівна та сестра Марія Еріхівна. Серед предметів були Закон Божий, російська мова, математика, природознавство, історія, географія, краснопис, рукоділля, німецька та французька мови, гігієна, співи і танці. Плата за навчання - 250 рублів на рік, пільгова (для малозабезпечених осіб) – 120 рублів. Через значне зростання цін у січні 1916 року плату за пансіон збільшили на 45 рублів, пільгову ціну – на 25 рублів.

У серпні 1916 року О.Н.Єфимовська заявила опікунській раді про своє бажання передати гімназію у відання міста. Навчальний заклад на той час уже був великим просвітницьким центром у Єлисаветграді, у ньому навчалося 600 дівчат, що змусило відкрити паралельні відділення усіх класів. А от матеріальне становище було недостатнім: те, що гімназія була приватною, позбавляло великих щорічних казенних субсидій. Опікунська рада у листі-зверненні 22 серпня 1916-го пропонувала прийняти міській думі у своє відомство укомплектований заклад, що було набагато дешевше, ніж створювати новий. Документ про передачу датований 28 жовтня 1916 року.

Хто був фундатором двоповерхового будинку, у якому квартирував навчальний заклад його архітектор та роки забудови - поки що не встановлено. У фондах Держархіву області зберігається прохання опікунської ради Єлисаветградської жіночої прогімназії О.Єфимовської, датоване 14 січня 1905 року. Опікунська рада просила розширити подвір'я домоволодіння, яке вона орендує у купця Барського, і в якому раніше розміщувалася пошта, віддавши в оренду їй на вісім років земельну ділянку до вулиці Іванівської площею 666 квадратних сажнів.

14 січня того року міська управа віддала в оренду гімназії О.Н.Єфимовської 558 квадратних сажнів землі. З цього плану бачимо, що між домоволодінням Савелія Барського і вулицею Олексіївською вздовж вулиці Великої Перспективної було домоволодіння Ганни Володимирівни Борткевич, удови генерала. У реєстрі дворян, власників нерухомості в Єлисаветграді станом на 1916 рік, вказано, що Ганна Борткевич мала будинок по вулиці Великій Перспективній на розі з вулицею Олексіївською оціночною вартістю 1394 рублі.

Цей план дозволяє лише гадати, кому належав будинок, у якому нині корпус лікарні №3, - Ганні Борткевич чи Савелію Барському?

А на те, що у будинку Савелія Барського до оренди його під гімназію О.Н.Єфимовської була пошта, вказує і поштова листівка з видом на вулицю Велику Перспективну від Олексіївської вулиці. Справа на фотографії цей же будинок, і підписаний він як пошта.

Після Жовтневого перевороту у приміщенні колишньої гімназії Єфимовської були різні організації, зокрема, механічний технікум, у якому довелося нетривалий час навчатися майбутньому письменнику Юрію Яновському, потім школа №8. Зараз тут поліція.

Про архітектора Андрія Олексійовича Сидоренка ми уже розповідали. Під час окупації він працював у міській управі інженером-проектувальником. Оформляв сільгоспвиставку, вітрини магазинів, намалював портрет Гітлера, який фашисти встановили на центральній площі на місці пам'ятника Кірову. За це у 1945 році отримав 10 років виправно-трудових таборів. Після повернення у Кіровоград планував житловий мікрорайон Черемушки, парк Космонавтів, універмаг «Дитячий світ» на розі вулиць Карла Маркса та Дзержинського, гуртожиток педінституту та приміщення кінотеатру «Мир».

Місцева преса періодично друкувала інформації про новобудови Кіровограда, які були проілюстровані малюнками архітектора А.Сидоренка. Так, 1 січня 1960 року був надрукований малюнок кінотеатру «Мир». З текстівки дізнаємося, що в останній день 1959 року був введений в експлуатацію новий широкоекранний кінотеатр, який споруджували робітники обласного будівельного тресту. На це у них пішло дев'ять місяців. Блакитну стрічку перерізав перший секретар міськкому КП України І.П.Валявський. Просторий зал на 509 місць, верхній і нижній вестибюлі, касовий вестибюль. Першим фільмом, який демонстрували з екрану кінотеатру, була «Пісня матросів».

З «Історичного нарису м. Єлисаветграда» дізнаємося, що у 1859 році Дворянське зібрання квартирувало у будинку Самофалова на Дворцовій вулиці (за радянської влади там була міліція, зараз - Головне управління юстиції в області). Менш ніж через рік зібрання переїхало у будинок Н.Ширяєвої на Петрівську вулицю. Та уже у 1875 році зібрання перебралося до щойнозбудованого для нього будинку на тій же Петрівській вулиці. (На місці цього будинку зараз сквер перед міською стоматполіклінікою). А у 1890 році цей будинок викупило повітове дворянство.

У щорічному додатку до газети «Голос Юга» за 1913 рік читаємо, що на той час будинок, який належав дворянству, був по вулиці Олексіївській.

На нашу думку, на цьому знімку 1970-х років двоповерховий будинок Дворянства, у якому жили предводителі повітового дворянства, зокрема титулярний радник Сергій Іполітович Келеповський (1911-1913) та останній предводитель єлисаветградського дворянства (1914-1917) титулярний радник барон Михайло Петрович Медем.

«9 мая открылось отделение мастерской соломоплетения для работ всех местных детских домов. Мастерская помещается на углу Карла Маркса (Большой) и Алексеевской улиц в доме бывшем Борткевича». (Газета "Красный путь», травень 1922 року).

Після того, як цей будинок був зруйнований, на його місці спорудили обласну бібліотеку ім.Чижевського, яка переїхала у нове приміщення у 1982 році.